Підводний човен XVIIB

Підводні човни типу XVII - експериментальна серія малих підводних човнів, оснащених двигуном Вальтера, що дозволяв розвивати великі швидкості при русі під водою і споживав меншу кількість кисню, що дозволяло човні довше перебувати в підводному положенні.
На початку 1930-х років Гельмут Вальтер створив проект невеликого швидкісного підводного човна, турбіна якого працювала на пергідролю (перекису водню в стабільній формі). У 1939 він уклав контракт на споруду експериментального підводного човна, 80-ти тонного V-80, швидкість якого склала 28.1 вузла в підводному положенні, під час випробувань в 1940 році. В листопаді 1940 року адмірали Еріх Редер і Вернер Фукс (глава Конструкторського Бюро Кригсмарине) спостерігали за випробуваннями ПЛ V-80. Редер був вражений побаченим, але Фукс не поспішав дати схвалення на подальші випробування.
Після успішних випробувань V-80 в січні 1942 року Вальтер зв'язався з адміралом Карлом Деніцем, який поставився до ідей Вальтера з ентузіазмом і попросив, щоб подібні підводні човни були створені якнайскоріше. Перше замовлення на споруду 4-х підводних човнів типу XVIIA з двигуном Вальтера був укладений влітку 1942 року.
Підводні човни U-792 і U-793 по проекту «Wa 201» були побудовані фірмою Blohm & Voss і включені до складу флоту в жовтні 1943 року. Ці човни розвивали швидкість до 20.25 вузла під водою. Два інші підводні човни, U-794 і U-795, за проектом «Wk 202», були побудовані на судноверфі Germaniawerft і включені до складу флоту в квітні 1944 року.
В березні 1944 року підводний човен U-793 з адміралом Карл Деніц на борту розвинув швидкість в 22 вузли при русі під водою. А в червні 1944 року U-792 розвинув швидкість в 25 вузлів.
Проте, підводні човни типу XVIIA мали ряд механічних проблем, низьку ефективність, були важкі в управлінні на великій швидкості, а при зануренні на глибину втрачали частину своєї потужності.
Адмірал Фукс стверджував, що впровадження нового типу підводних човнів перешкоджатиме виробництву інших кораблів, але адмірал Деніц вважав інакше, і 4 січня 1943 Кригсмарине замовило 24 підводні човни типу XVII.
Будівництво бойових підводних човнів типу XVII (тип XVIIB) було розпочато кораблебудівної фірмою Blohm & Voss в Гамбурзі. ПЛ типу XVIIB, на відміну від типу XVIIA, мали всього один двигун Вальтера. Початкове замовлення було на будівництво 12-ти підводних човнів типу XVIIB (U-1405..U-1416), але Blohm & Voss вже мали замовлення на будівництво підводних човнів типу XХI і насилу справлялися з цим замовленням, з цієї причини початкове замовлення скоротили до 6-ти човнів.
Три підводні човни типу XVIIB були спущені на воду верф'ю «Blohm & Voss» між 1943 і 1944 роками: U-1405, U-1406 і U-1407. Ще три підводні човни (U-1408..U-1410) будувалися, але не були закінчені до кінця Другої світової війни.
Всі 3 добудовані підводні човни були знищені їх екіпажами наприкінці війни: U-1405 у Фленсбурге, U-1406 і U-1407 в Куксхафене, всі в Британській окупаційній зоні. Недобудовані підводні човни U-1408 і U-1410 були виявлені Британськими військами в Гамбурзі на верфі Blohm & Voss.
Під час Потсдамської конференції Британія передала США підводний човен U-1406. Але ВМФ США не стали відновлювати і використовувати підводний човен, як вони зробили з 2 човнами типу XXI, які отримали після закінчення війни. Вони переправили човен в США, де його відновлення було оцінено в 1 млн доларів США і він був затоплен.
Королівський військово-морський флот Великобританії, навпаки, відновив підводний човен U-1407 і зарахував його до свого складу 25 вересня 1945 під ім'ям «HMS Meteorite». Він послужив прототипом для двох інших підводних човнів: «HMS Explorer» і «HMS Excalibur».