McDonnell Douglas MD-11 (Макдоннелл Дуглас МД-11)

McDonnell Douglas MD-11 є розвитком лайнера DC-10. Новий літак отримав довжин на 5,71м фюзеляж, нове хвостове оперення, вінглети на кінцях крил, потужніші двигуни та сучасну систему управління, яка відображала всю польотну інформацію на шести моніторах.
Літак здійснив свій перший політ 10 січня 1990 року, він пройшов сертифікацію в листопаді того ж року і перший комерційний примірник був переданий авіакомпанії Finnair 7 грудня 1990 року.
MD-11 пропонувався покупцям у чотирьох варіантах: MD-11ER - літак зі збільшеним радіусом польоту; MD-11F – вантажний варіант; MD-11C – варіант, коли частина салону займали пасажирські місця, а частина відводилася для вантажу; MD-11CF - міг легко перероблятися в пасажирський чи вантажний, залежно від вимог конкретного польоту. Літак міг бути оснащений двигунами компанії "Pratt & Whitney" або двигунами компанії "General Electric". "Rolls-Royce" запропонувала для MD-11 свій Trent 665, але єдиний замовник на такий варіант - компанія "Air Europe" - припинила існування у 1991 році, ще до початку постачання.
У листопаді 1997 року після злиття McDonnell Douglas і Boeing, останній оголошував, що MD-11, як і раніше, буде залишатися на виробничій лінії в основному в якості вантажного літака. Однак у червні 1998 року Boeing змінив своє рішення, мотивуючи це тим, що літак недостатньо затребуваний на ринку комерційних авіалайнерів. В результаті його виробництво було згорнуте. Останній MD-11 був випущений 22 лютого 2001 року та переданий авіакомпанії Lufthansa Cargo. Всього за всю годину було виготовлено двісті машин. MD-11 в даний час експлуатується тільки у вантажному варіанті.